Захисники й захисниці після тяжких поранень, ампутацій, черепно-мозкових травм чи інших комплексних ушкоджень потребують довготривалої підтримки. З кожним роком повномасштабної війни кількість людей, які потребуватимуть такого догляду, лише зростатиме. Водночас в Україні досі немає цілісної системи довготривалого догляду, яка б поєднувала медичні, соціальні, реабілітаційні, паліативні та житлові рішення в єдиний безперервний маршрут підтримки.
Саме цій темі присвячене наше дослідження «Довготривалий догляд за ветеранами та ветеранками: огляд бар'єрів та пошук системних рішень». Його авторка — Ірена Федорович — проаналізувала українське законодавство, міжнародний досвід, провела експертні інтерв'ю та дослідницькі візити, щоб з'ясувати, як сьогодні працює система довготривалого догляду за ветеранами та ветеранками та які системні зміни потрібні для її розвитку.
Результати дослідження ми презентували 16 липня у Києві, після чого відбулася публічна дискусія за участі представників Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства соціальної політики України, ветеранів, експертів і громадського сектору.
Дослідження «Довготривалий догляд за ветеранами та ветеранками: огляд бар'єрів та пошук системних рішень» показало:
- після завершення лікування чи реабілітації відсутній автоматичний перехід до системи довготривалого догляду;
- медична й соціальна системи покладаються на родинний догляд, через що потреби ветеранів і ветеранок, які не мають родинного піклування, часто залишаються невидимими;
- через різну спроможність громад доступ до необхідних послуг довготривалого догляду залишається нерівномірним, а послуги підтриманого проживання й паліативної допомоги переважно доступні лише у великих громадах;
- попри державний курс на деінституціалізацію, у громадах, де бракує необхідних послуг і координації, інституційний догляд залишається єдиним рішенням для людей, які потребують постійної підтримки;
- в Україні досі немає системи збору інформації, яка дозволяла б оцінювати реальні потреби людей у послугах, прогалини в маршрутах між різними системами, скарги та фактичні дані про надані послуги.
Результати дослідження свідчать, що побудувати ефективну систему довготривалого догляду неможливо шляхом створення окремих нових послуг чи розширення мережі закладів. Натомість Україні потрібна цілісна державна політика, яка забезпечить безперервний маршрут людини між медичними та соціальними послугами, розвиток підтримки в громадах і координацію між усіма відповідальними інституціями.
Авторка дослідження рекомендує:
- розвивати довготривалий догляд як цілісну систему взаємопов'язаних медичних, соціальних, психосоціальних, паліативних і житлових послуг, а не набір окремих програм чи рішень;
- забезпечити безперервний перехід ветеранів і ветеранок між лікуванням, реабілітацією та соціальною підтримкою, визначивши відповідальних за координацію цього маршруту;
- поєднати медичну, соціальну й житлову підтримку в єдиному індивідуальному плані, що супроводжуватиме людину на всіх етапах отримання допомоги;
- розвивати послуги в громадах і забезпечити безперервний маршрут підтримки замість інституційного догляду там, де це можливо;
- посилити міжвідомчу взаємодію, запровадити обмін даними та планувати розвиток системи на основі оцінки реальних потреб людей.
«Питання довготривалого догляду не можна зводити лише до медичних послуг або до створення спеціалізованих послуг "лише для ветеранів та ветеранок". Міжнародний досвід демонструє, що найбільш сталі моделі формуються там, де потреби ветеранів та ветеранок інтегровані в загальну систему довготривалого догляду, але доповнюються спеціалізованими елементами: координацією маршруту, підтримкою психічного здоров’я, роботою з родинами, додатковими гарантіями фінансування та навігацією між системами», — йдеться у дослідженні.
Це дослідження стало можливим завдяки підтримці Програми «Партнерство за сильну Україну». Інформація у матеріалі не обов'язково відображає погляди донорів Програми та є виключною відповідальністю авторки дослідження.
